Красивые поздравления

Історії про кохання

Цих історій писано-переписано. Про кохання. Про взаємне і невзаємне, про надумане і справжнє. Про коротке та довготривале. Та вони завжди актуальні. Бо допоки існує людство, допоки існує чоловік і жінка, доти будуть повторюватись ці історії. Все старе, як світ, і водночас нове. І завжди знайдеться бодай одна жінка, яка зможе сказати:»Ця історія про мене». Навіщо їх пишуть? А мабуть для того, щоб жінки знали, що все минуче. І біль, і розпач, і щастя, і метелики з хвилюваннями… Все минає… Та є можливість щось призупинити, щось в собі культивувати. Або у відносинах. Щастя. Почуття поваги та дружби, тепло спілкування. Адже це можна розвивати, зберігаючи та розвиваючи. І ще. Часто ми думаємо, що те, що ми відчуваємо зараз — це надовго і виходу немає. Та він є. І не один. Просто треба пам’ятати: ми, жінки, можемо все. Ми -сильні і нам підвладні такі стихії, які незрозумілі чоловікам. Але про це їм не слід знати. Це треба знати нам. Що все у наших руках. І в першу чергу наше щастя та задоволення життям.

про кохання

 

Банальна історія

-Ти як? — вона дивилась їй у вічі і наче намагалась просканувати поглядом.

- Так собі, по -різному. Знаєш, він сказав: «а ти таки пішла до кінця!» і мене наче вдарили. Зараз якось так аж нудотно стало. — відповіла Мара і затягнулась цигаркою, повільно випускаючи дим і огортаючи ним себе, наче туманом.

 

Дві жінки сиділи на кухні і вели розмову про своє, одвічне. Він і вона, кохання, біль, непорозуміння і втома. Старша, чорнява брюнетка, пила чай і кривилась від тютюнового диму — нещодавно кинула палити. Молодша, русява блакитноока красуня, яка називала себе Марою, виглядала втомленою, палила одну за одною цигарки та несвідомо поглажувала карти Таро. Так іноді гладять руку коханої людини, роблячи вигляд, що самі не помічають цього дійства. Але це додає якоїсь інтимності та впевненності в тому, що поки є ця рука поряд -все добре.

 

- Чуєш, а хто кому дзвонить? — Старша намагалась перевести розмову у якийсь конструктив і віднайшовши позитив, сконцентрувати увагу Мари на ньому. Вона давно вже помічала , що молода жінка себе губить. Живучи не своє життя, витрачаючи купу часу на чоловіка, який взагалі -то і не дуже зацікавлений ані в стосунках, ані в самій Марі. Його цікавив лише він сам та процес самолюбування, який він намагався нав’язати і Марі. А вона, як кожна закохана жінка, приймала правила його гри і навіть не задумувалася про те, що минає час і вона нічого не отримує, окрім розчарування, комплексу меншовартості та якогось болісного почуття безвиході.

- Взагалі -то майже весь час телефоную я. Йому ніколи, він дуже зайнятий. Хоча обіцяв приїхати. — Мара подивилась невидячим поглядом у темне вікно. -Майже два роки… у нього не виходить приїхати. Гадаєш, він просто не хоче, а все його » немає можливості» то лише відмовки?

Старша похитала головою, примружилась і заговорила. Швидко, впевненно і дуже наполегливо. Вона говорила і говорила, навіть махала руками і щось гаряче доказувала Марі. Про те, що йде час, що він не цінить її молодості та краси. Про те, що вона повина звернути увагу на своє життя. Про все, що завжди одна жінка говорить іншій, коли у тої невзаєме кохання і її треба не просто підтримати, а й вивести із цього стану.

Той вечір був довгим, напруженим від емоцій і трохи смердючим від запаху тютюну, спустошення та образи.

 

А потім було пару довгих тижнів, які Мара проживала, наче зачарована і бачила все з боку. Наче це був серіал, а вона лише глядачка. Вона говорила та щось робила, щось їла, багато палила і думала. Вона перестала телефонувати йому і не брала слухавки, коли він їй дзвонив. Вона навчилася вставати раніше, аніж завжди, планувати свій день і робити зарядку. Через кілька тижнів на її обличчя повернувся рум’янець, а у кімнаті лунав Марин веселий та такий чистий сміх, що здавалося то кілька дзвіночків одночасно закалатали і їх дзвін розлітається по куточках, наповнюючи кришталем повітря навколо.

 

А сьогодні зранку вона навіть медитувала і вже налила собі чашку запашного трав’яного чаю, як у двері хтось подзвонив.

-Іду! — весело крикнула Мара і побігла відчиняти двері, гадаючи, що то прийшла її подруга, з якої вони мали йти на виставку виробів із глини. Вона швидко розчинила двері і вклякла. На порозі, з величезним букетом троянд стояв Він. Пахощі коштовного одеколону заполонили весь коридор, а його самовпевнена посмішка грала на обличчі, як якийсь довгоочікуваний приз, за який боролися багато жінок і ось нарешті він дістався їй, Марі.

 

Pages: 1 2

Оставить комментарий

Если вам приглянулся стих и вы решили его разместить у себя на страничке или использовать в дальнейшем в конкурсах, уроках, тематических вечерах, указывайте пожалуйста авторство и ссылку на сайт. Это не сложно и не будет считаться воровством.
Свежие комментарии
Рейтинг@Mail.ru Каталог webplus.info
Яндекс.Метрика