Красивые поздравления

Последние новости за январь 2017

За последний месяц-полтора произошло много событий и изменений. Изменений в лучшую сторону. Ну, во- первых, я совершенствую украинский. Родной язык. Ибо русский я знаю намного лучше. Поэтому я стараюсь говорить и писать как можно больше на украинском. Думаю, ничего страшного не произойдет, если я далее буду излагать свои мысли и новости на украинском. Ведь как ни крути, а я -украинка, и Родина моя -Украина.

Отже, друзі!

Окрім того, що вийшла друком моя сольна збірка поезій, презентація якої відбулася у затишній кав’ярні «Кориця», також вийшли мої вірші у літературному альманасі  »Енциклопедія сучасної української літератури» видавництва Стасюк Л. С.

IMG_20170116_133704

В альманах  увійшли вірші про кохання та відносини між жінкою та чоловіком. Ось ці  вірші:

Не загуби мене

Допоки буде мені цікаво
І похвилинно про день питатиму,
Це значить, що я тебе кохаю і кожен день ти в моїй душі…
А як розпитувать буду мляво
І інтерес свій лише вдаватиму,
То значить втримати не зумів мене і ми потроху стали чужі…

Допоки в очі твої — заглядую,
На щоках ямочки — виціловую,
Пріорітети не мають значення, твій біль у тілі моїм болить…
Я буду завжди тобі розрадою,
Й своє кохання я не приховую,
Ти лиш не стався до нього байдуже, бо то свіча ніби — гасне вмить..

Допоки серцем тобі відкритая,
Все розумію я, пробачаючи,
Ти збережи все, як є потребою, бо почуття мої — то скарби.
Життя, то книга та не підшитая,
Листки зім’яті у ній гортаючи,
Не загуби мене на сторінці десь і серед літер не загуби…

IMG_20170111_092844

Люди- льдинки

 

До чего же сложно всё порой бывает:
У дорог кострища люди разжигают,
Одиноко бродят путники страною,
Сходятся погреться, крылья за спиною…

Обожгутся малость, крылья опадают.
Бродят души светом- всё судьбу пытают…
А костры не гаснут, только вот не греют..
И ютятся души-вместе ведь теплее?

Но мороз по коже — колются ворсинки.
Люди так похожи, на душе их — льдинки…
Жаль не всем был выдан Дар любви от Бога,
Ищут люди-льдинки свой костёр, дорогу…

Путь свой освещая — я несу лучинку,
И ее дарую, как святыню, льдинке..
Но не тает льдинка, видимо боится…
Так и ходим рядом, как без крыльев птицы…

Гірка таємниця

Ми про це не скажемо нікому:
Просто разом їдемо в купе…
Протилежно — в потязі одному.
Стіл накрили, а меню — скупе…

Ти відводиш очі, я — вдивляюсь.
Ти — на південь, а на північ -я..
Думаю, про щастя. Посміхаюсь.
Більш скромніша посмішка твоя.

Де ти вийдеш? Я трохи раніше?
Може запитаєм у зірок?
«Машиніст, давай газку! Скоріше!»
І осінній у вікно листок…

Нам би помінять свої квиточки,
Вийти щоб на станції одній..
Долю розриваєм на шматочки.
Не розказуючи жодних мрій…

Дуже скоро потяг цей несеться.
Я — на південь, а на північ — ти…
У людей частенько так ведеться:
В протилежні їдемо світи..

Люди -листя

Я — лист осінній. Голле гілля. Я один…
Мене чекають. Зверху. У блакитнім рАю.
Я клена старого лишився єдин син…
Але і я його сьогодні полишаю..

Он вітерець цупкий: » Скоріше рви мене!
Я вже готовий відлетіти в синнє небо!
Хто не кохав, той цього щастя не збагне -
Чекають там. Тож мені встигнуть конче треба!»

Але… О! Що це? Вниз лечу я стрімголів!
«Мій вітерець-чому мені не помагаєш?»
Піднятись в небо я без тебе не зумів..
Моє падіння радо ти спостерігаєш»..

Кружляє парком той смішний останній лист..
Він рвався в небо. То було його кохання.
А вітер, що любив та пестив падолист,
Сміявся з дурника. Бо що йому страждання

Якогось листячка? Он парком лиш пройди:
Все вкрито листям, наче килимом. Під ноги.
І краплі дощові залишили сліди,
Розмивши мрії, полишаючи тривоги…

Я — лист осінній! Вся краса у ваших ніг!
Мій шелест то мій спів, мелодія остання…
Я став би зіркою для неба, якби міг…
Щоб тільки доторкнутись до свого кохання…

Осіннє сумне

Осінь в серці, плаче..
Осінь — сіре небо..
А душа — незряча..
Так тоді їй й треба.

Осінь в коси впала,
Огорнула сумом.
Та цього їй мало -
Замислила думу.

Думка полетіла,
Як хмара свинцева..
Не в той потяг сіла:
Станція «кінцева».

Тоненьким намистом
Журбу одягаю..
Осінь падолистом
Мене привітає…

Я її нап’юся,
Як води з криниці…
Осінь! Я боюся..
Та це — таємниця.

Також у збірочку увійшли два вірші про війну  та воїнів АТО. Адже третій рік наша країна немає спокою та миру, і про це забувати не слід навіть у свята.

* * *

Горять оченята, відкриті серця,
І тиша врочиста у залі,
Стоять дітлахи в час промови бійця,
Не зводять очей від медалі.
Спитали: «А як у полоні було?»,
Наївне питання малечі.
Від спогаду в серці бійця запекло,
І наче щось впало на плечі….
» Було.. І емоцій, і різних думок,
Але головне пам’ятаю,
Щоб вижити, згадував всіх діточок,
Бо знав, саме вас захищаю.»
Чийсь схлип розірвав навпіл тишу дзвінку,
І каменем в душу запало:
Біляве дівчисько сиділо в кутку
І щиро так, чисто ридало.

Лист братові

На шматочку паперу малює старанно
Сонце, небо і квіти — кучеряве хлоп’я.
Хай виходить незграбно, може навіть погано,
Та підписує щиро брата свого ім’я.

«Брате, Дмитре! Це пише тобі твій Іванко!
Поки ти там на сході мене борониш,
Я за тебе молюсь кожен день до світанку,
Хоч і знаю, що ти теж в цю мить вже не спиш!

Де ти зараз? В Дебальцево чи у Попасній?
Передай там привіт всім таким, як і я.
Ми не зайди з тобою, в країні ми власній,
Захищаємо дім наш, де всі ми-сім’я..

Мама плаче і каже, що ти ще дитина.
Та яка ж ти дитина в свої двадцять два?
Ти пішов захищати свою Батьківщину
Щоб родина твоя була вільна й жива…»

І такі ось малюнки, листи і привіти
Другий рік шлють в підтримку дорослі й малі
Бо душа патріота не змогла б не боліти
Відчуваючи горе своєї землі…

IMG_20170111_092918

А  я  була автором сценарію і ведучою концерту для воїнів АТО  та їх сімей «З вірю та любов’ю у серці» привсячений до зимових свят.

Бо коли хтось читає написані тобою слова, то не має того єфекту, тієї енергетики, яку ти вкладаєш у них. Вона -розпилюється. ТА мені дуже хотілося, щоб ці люди вийшли з зали наповнені позитивом, бажанням жити та намірами будувати крепку  країну і виховувати достойну зміну, патріотичну. Адже саме на них, дітей, ми покладаємо свої надії. Та щоб чекати щось від них, ми повинні зробити належне підгрунтя.

16107157_1315556978496721_3129976275510769970_o

На початку концерту я  згадала про загиблих воїнів:

» За ці три роки змінилося багато чого у країні. Ми не станемо перераховувати, але відтепер все, що ми маємо робити, ми будемо робити не тільки за себе.. а і за воїнів, які поклали свої життя, аби ми змогли жити. Адже допоки пам’ять про них жива серед нас, допоки вони теж живі. І сьогодні, зстрічаючи свята, ми це робимо разом з ними. Бо вони не просто поряд, вони -у наших серцях. І хвилиною мовчання ми вшановуємо їх і даємо знати — ми пам’ятаємо, ви з нами.»

А потім прочитала вірш, їм присвячений:

* * *

 Іноді.. хочеться закрити очі і нічого не бачити..

Іноді .. хочеться заткнути вуха і нічого не чути..

Не читати про смерті в АТО і себе пробачити..

Жити як усі он живуть і байдужим бути..

Так же легше, як інші, хіба ми кращі чи гірші?

Та душа, вона не сліпа і крається болем…

І пишуться знову загиблому воїну вірші,

Що сьогодні був прийнятий Донеттчини полем..

Серце знов обливається кров’ю рясно і болісно…

На могилки героїв йдемо і приносимо квіти..

У малому селі, у райцентрі або в мегаполісі

Ми загиблому воїну вдячні за данний шанс.. жити.

Мені б змовчати може, та Янгол торкає за плечі,

Обіймає :»Залиш у віршах його, пам’яттю жити..

Це для нього так мало, але це такі святі речі,

Хай читають про нього у школах країною діти…

Всі стежки заростуть первоцвітом з роками строкато,

Хто лежить тут? Стирає все пам’ять, буденність та люди…

Правнук прадіду в школі читає посмертну присвяту,

А це значіть, що воїн живим з нами пам’яттю буде..

 А потім були співаки та капеллани, діти та дорослі. Всі , хто був залучений до концерту, був згоден з моїми словами:

» Сьогоднішні дні -вони особливі. Вони наповнені нашими бажаннями та нашими сподіваннями, нашими мріями та нашою вірою. Тому і наш концерт названий “З вірою та любов’ю у серці”.. Вірою в краще житті, в наші сили та в майбутнє. І нам треба вчитись святкувати без отого трохи терпкого присмаку .. присмаку війни.. так, вона є.. поки що.. але ми ..ми також можемо дати сили нашим воїнам , що зараз там. Своїми побажаннями та думками. Своєю любов’ю. А також, словами вдячносіт тим воїнам, хто повернувся і вже разом з нами.

 Знаєте, хтось може сказати, що поки йде війна в нашій країні, ми не маємо права на святкування та якісь розваги. Але у всіх цих заходах, є одна дуже важлива мета. Це якомога більше згенерувати позитивної енергії, яка буде підтримкою нашим хлопцям там, на Сході. Яка даватиме нам наснаги для розбудування країни тут, на мирній землі. Яка буде випромінювати нашу любов та тепло сердець. І цим наповнювати світ навколо себе. І сьогодні наша задача, щоб кожен, хто прийшов до цієї зали, не просто відчув частинку тепла і радості, але й набрався сил для подальших добрих та корисних справ.

16107569_1315557751829977_8821044195482385411_o

Які б свята не стукали нам у двері, а є речі, про які мабуть нам ніколи не слід забувати. Я думала спершу не читати вам свої вірші, але потім подумалось: “Хто, як не ми, люди, які пишуть віршованим словом, достукається до кожного серця, намагаючись розворушити в ньому добро та трошки зігріти його? Хто, як не ми, нагадаємо про те, що є найважливіше на світі?” така мабуть вже наша місія, і ми не можемо змовчати. І я хотіла би, щоб мої слова стали вашими словами, мої думки стали вашими. І тоді ми зможемо не тільки розбудувати і зробити кращою нашу країну, а і виховати гідну нам заміну.

Що можу сказать про свою Батьківщину на свято?

Лиш те, що кохаю, люблю свою землю, свій край,

Хіба треба слів, щоб любов передати, багато?

Ти серце і душу країні, дарунком відай!

Не треба слів пафосних, пристрастних та емоційних,

Достатньо робити величні та добрі діла,

Любов — то мов пісня, мов трунок, п’янкий, чудодійний,

Що вогником в серці, мов свічка горить та пала.

В житті є всього, але хочу тобі я порадить:

Ти цінну одну просту річ назавжди пам’ятай

Людиною зватися може лиш той, що не зрадить

Свою Батьківщину, народ свій, свій дім та свій край! «

15995151_1315560238496395_2732419622836128449_o

15965071_1315560918496327_7363574452798681521_n

Ну і в кінці , звісно, пролунало моє привітання:

Вітання з Різдвом та Новим Роком

Свята вам в душі, у серце -тепла..
Щоб Україна заможня була!
Щоб в кожній хаті, у кожному домі:
Щастя, добробут і всі, щоб здорові!
Миру в країні, і крепких кордонів,
В Раді б не стало нардепів — ган ..онів,
Вибачте рима занадто пряма,
Іншої назви чомусь їм нема…

Нашим бійцям перемоги та вдачі,
Жодна дитина хай більш не заплаче,
Тим, хто країну терпіти не може,
Виїхать Бог хай скоріш допоможе.

Ну, а кому Україна болить,
Сил та наснаги, добро щоб творить!
Все це у нас буде обов’язково-
Вірте мені, як поету, на слово.

Просто у це всім повірити треба,
Й зможемо ми прихилити і небо..
Зможемо все, бо разом ми є -Сила!
Отже, святкуєм і завтра до діла!

15936884_1315559535163132_768707139964398033_o

16002990_1315557378496681_8862718393622513690_n

Але це ще не всі заходи. які я апроводила або приймала участь. Трохи пізніше я викладу ще -слідкуйте, якщо цікаво)).

З любов’ю та повагою, ваша Лана Александрова.

 

Оставить комментарий

Если вам приглянулся стих и вы решили его разместить у себя на страничке или использовать в дальнейшем в конкурсах, уроках, тематических вечерах, указывайте пожалуйста авторство и ссылку на сайт. Это не сложно и не будет считаться воровством.
Свежие комментарии
Рейтинг@Mail.ru Каталог webplus.info
Яндекс.Метрика