Красивые поздравления

Життєві вірші

13962819_1324239150937763_657929001108609332_o

Одного разу я побачила у Фейсбуці, як молода дівчина жалілася, що її зрадив молодий чоловік. І саме в ту мить, коли вона найбільше потребувала його уваги і допомоги. Це було тяжко читати. Вона опинилась прикута до ліжка хворобою, а він счез з горизонту їх відносин. Мені дуже хотілось підтримати цю дівчину, тим більше, що ми товаришували з нею, і я написала їй вірша. Та це не просто вірш.Я хотіла, щоб його енергія та моє поалання допомогли їй скоріше одужати душею і стати на  ноги.Щоб потім бути більш сильнішою. Адже дуже чапсто зрада коханого ламає все життя жінці. Я знаю таких жінок. Вони потім все життя живуть цим болем, не вірячи нікому, не даючи змогу ні себе покохати, ні самі у відповідь нікого не кохають. І живуть потім безліч нещасних людей на землі. І від цього стає на ній багато байдужості і просто холоду.

* * *

А душа бува незряча, доню…
Добре то чи зле — не знати нам..
Не збирай сльозинки у долоню,
Душу не кидай усім вітрам.
Всьо, що в світі є, мабуть так треба.
Не судімо, нам всього не знать…
Те не відає ні доля, ані небо,
То ж нема чого і нам гадать….
Ти розправ себе, як пташка крила
Все що заважає — то забудь!
Пам’ятай, що б ти не попросила,
Ми то варті, отже нам дадуть!

Підніми лице у ясне небо,
Посміхнись, пошли туди привіт…
Тільки вірити у себе треба,
І тобі відкриється весь світ!

Пророцтво

Я сама собі щастя жіноче,
І кохання наворожу…
І хай Всесвіт робить, що хоче
Але буде так, як скажу!

Буде щастя на смак медове,
Буде все, як захочу я!
Старе, давнє чи надто нове -
Та це повість буде моя..

Все сама собі зрежисую
Й запрошу у семи зірок…
Долю братиму не чужую..
Бо не тра мені помилок….

Ні вітри, ні сніги — морози
Вже не вихолодять душі…
Чешуть зорі вночі мені коси,
І нашіптують вголос вірші…

Проведемо обряд єднання,
Щоб дарунком у світ іти…
Я на землю прийшла в останнє…
Щоб ніколи вже не піти..

 * * *

Я зараз набираюсь сили
Тієї, що із сотню літ
Мої пра-пращури носили,
Себе рятуючи від бід….

Вже час, і все не випадково
Таланти і життєвий шлях..
Я маю в світ цей нести слово…
Й його лишати у серцях…

Навічно залишусь думками,
Через роки, через віки…
Можливо стануть молитвами,
Комусь написані рядки…

Хтось ними вилікує душу,
Хтось про кохання заспіва..
Тому писати вірші мушу,
Бо то є не мої слова…

Ми всі з’являємось у світі
Не просто так… Не задарма…
Знайди себе у розмаїті
Й скажи, ті… головні слова!

Міссія поета

Поміж зорями не загублюся,
Я своя там, та річ не в тім…
Я у небо, як в себе дивлюся,
Й недостатніх шукаю рим…

Світить місяць в моє віконце,
Я розрада йому завжди….
В головах не сплять охоронці
Бо я маю дійти мети…

Відчуваю цілунок долі
Серед ночі в своє чоло.
Я несу по землі поволі
Те, що якось уже було…

Диву люди завжди готові..
І готові за ним іти..
Я несу ціний скарб у слові
І рятую ним наші світи…

21. 12. 2016

* * *

Ніч. Дорога. Кермо.Ти один, із супутників — тиша.
В небі місяць байдуже гойдається — що йому ти?
Серед сотні зірок є одна, та, що найяскравіша,
За тобою слідкує усюди вона — не втекти.

Що за зірка то, і чом на в небі нема їй покою?
Кажуть люди, що все геніальне — то надто просте…
Оберігом твоїм, янгол всюди іде за тобою -
Я просила його! Берегти хтось же має тебе?!

Все у цьому житті швидкоплине і скоро минає,
Та є речі безцінні і їх не продать, ні купить.
Доки є хтось, хто нам молитви в оберіг посилає,
Доти Бог нас від лиха і зла, закрива й боронить..

Інтуіція

IMG_20170115_164627

Я помру восени. Буде плакати небо за мною,
Стукотітиме гірко дощем та по кришці труни..
Я помру восени…І прихилиться небо журбою…
Я так осінь люблю, отже знаю — помру восени…..

Ні, не страшно, не боляче, правильно все в цьому світі.
Те, що любимо — хай проводжає в останюю путь…
Так багато ще треба зробить і всього зрозуміти…
І прожити — щоби не змогли мене в світі забуть…

Хай нагадкою висять рядки над постіллю моєю,
Не боюсь я нічого, бо житиму ще сотню літ….
Та помру восени й запалаю на небі зорею,
Щоб в серцях українців віршами лишати свій слід.

16.07.2017

Люди питають мене, чому я написала вірш» Я помру восени»…
Знаєте, багато з нас живе так, наче він вічний. Марнує своє життя і як сказала моя подруга, Ната Жданова, «помирає в страху». А я вважаю, що помирати треба у вдячності.. За прожите життя….За щасливі моменти. З усвідомленням того, що ти не зманрував час, проведений на Землі.

І я хочу, щоб кожна свідома людина, пам’ятала, що ми всі-помремо і часу у нас дуже мало. Треба встигнути насолодитись своїм життям сповна. А для цього треба пам’ятати про смерть..
Тільки що прийшло на думку: «Живи, пам’ятаючи про смерть»

Моя подруга, Ната Жданова каже :»Всі підходять до моменту смерті, питання в тому: як ти це зробиш!»
Тому я хочу, щоб мої рядки були нагадуванням необхідності повноцінного продивання життя.

 

* * *

Я скучила за собою
У розмаїті подій…
Проллюся із неба водою
І загублюсь серед мрій…

Сама собі зіркою стану
Й світиму в темінь ночей…
А потім, вірші до світану…
І втома щасливих очей…

Я дощ цілуватиму …вітром…
Весну привітаю тюльпаном…
Проллюсь людям в душі — світлом,
Натхненням для Всесвіту стану…

Відчула: зрождаюся знову…
Так кожного року буває…
Все в світі цім не випадково:
Життям своїм вЕсну вітаю…

28.02.2017

До 9 травня

Хтось же має всю правду нарешті сказати:
Ми -нащадки героїв тієї війни.
Ті, хто знають про біль та гірку ціну втрати.
Розказати, про що побоялись вони….
Правда має колись з наших вуст розлітатись,
Хоч прабабця казали:»Мовчи та терпи..»
Мають люди та світ вже нарешті дізнатись,
Що ховають в собі мовчазнії степи..

Що ховають ліси, поле всіяне житом,
І кого у степу той курган схоронив?
Всі герої були, чи хтось може транзитом
Ордена та медалі собі почепив?

Всім пошана сьогодні? Чи всіх шанувати?
Що насправді було і що мало свій слід?
Час настав нам сьогодні усе розказати,
Щоб спокійно лежав у могилі мій дід.
7.05.2017

Біль

Присвята Оленці Лаштобі (Кривий Ріг)

«Не реви! Ти чуєш? Не реви!
Обіцяю, Він повернеться до тебе…
Тільки ти надією живи,
І проси про це частіше небо…

Не сумуй! Ти чуєш? Не сумуй!
Все, що він казав, ділити навпіл треба..
Ти ві сні прийди до нього, поцілуй…
Вам обом у тому щира є потреба…»

Говорила їй в той вечір сотні слів,
Та той біль прибрати мать не міг ніхто
Мов опале листя, голос шелестів:
«Він три дні вже не дзвонив мені з АТО».

20.05.2017

 Розрада

Дуже часто ми, жінки, потребуємо підтримки та розради. Коли болить серце від втрати чи болю, коли скінчаються сили або світ повертається спиною. І тоді нам потрібно, щоб хтось притиснув до себе, обійняв, погладив по голівці і сказав:»Я поруч. Ти не одна. Я твоя підтримка.» І не має значення, скільки років жінці, і що за її спиною. У цю мить вона -маленька дівчинка..і потребує обіймів і людського тепла.

Хочеш, я обійму тебе, і ти станеш дитиною?
А я стану Всесвітом, що любить тебе будь-якою
Й посила тобі Янгола, щоби стояв за спИною,
Коли твоє серце вмиратиме…. скуте журбою.

А хочеш розрадою буду тобі, як то велів Боже?
А може і ні, то хіба мені варто то знати?
Ти знаєш, насправді я сильна і так всього можу,
Тільки треба це вміння, буває, від люду ховати…

Бо прийдуть і всю вип’ють, тоді тим, хто вартий не буде
Що пити у мЕні і в кого шукати рятунку…
Люди радо їдять мене, але на то вони й люди…
Їм не варто і знати, магічне що є в моїм трунку..

Дуже часто шукаємо серед знайомих й не дуже
Порятунку. Щоб хтось прикривав нашу спину позаду…
Світ не добрий, але й не лихий, ані ворог, ні друже…
Притуляйся в обійми, сьогодні тобі я — розрада…
23.05.-25.05. 2017

 

Оставить комментарий

Если вам приглянулся стих и вы решили его разместить у себя на страничке или использовать в дальнейшем в конкурсах, уроках, тематических вечерах, указывайте пожалуйста авторство и ссылку на сайт. Это не сложно и не будет считаться воровством.
Свежие комментарии
Рейтинг@Mail.ru Каталог webplus.info
Яндекс.Метрика